Жінка – дивне Боже створіння!
Спершу повинна дозволити іншому тілу оселитися в своєму організмі, дозволити йому рости і розвиватися, підтримуючи його своїми ресурсами… часом навіть на шкоду собі. Призвичаїтись до токсикозу, до підвищеної чутливості, до постійних змін настрою, до дивних смаків та забаганок в їжі, до збільшеної маси тіла, якому з тою вагою таки незручно рухатись. Оце все звичайно веде до зміни стилю життя… як правило, не до більш комфортного :(
А потім треба зібратися з силами і … народити. Можна сказати – такий собі “пік дискомфорту”. І після того, здавалося б, можна повісити орден на груди і нарешті відпочити, адже пророблена робота насправді вражає!
Але… все тільки починається! Починається насправді “життя жінки не для себе” 24 на 7. Без особливого вибору. Просто тому, що ніхто інший не зможе замінити дитині її маму в перші місяці життя. На якийсь час, звичайно, дитя згоджується побути з татом чи кимось іншим. Але так, насправді, це ненадовго. Напевно до 20 відсотків всього часу. Його вистачає, щоб мама спокійно САМА сходила в туалет, прийняла душ, поїла і попила. Все! Про більше можна і не мріяти. І то не кожного дня.
Як жінка це витримує? Таку повну жертовність? Та ще й не один раз (бо всі наступні рази вже йде на це свідомо, знаючи, що означатиме для неї вагітність і перші місяці життя дитини).
Не лише витримує, але й надзвичайно щаслива при цьому. Як?!! Бог дарував нам любов. Багато любові. Жінка любить чоловіка, тому хоче дитину від нього. Жінка любить дитину, тому жертвує своїм тілом, своїм звичним життям, своїм сном та свободою. Вона віддає це заради того, щоб її дитя росло щасливим і здоровим. І насолоджується посмішкою, агуканням чи (найбільше!) сном дитини, її посапуванням чи мімікою (до цих пір вважаю це чимось надзвичайним!!!).
Рівноцінний обмін, правда ж (говорячи термінами ринкової економіки)?
Бог дарує жінці стільки любові, що економічні принципи тут не працюють. Часто навіть працює зворотнє. Жінка настільки віддається дитині, що готова розчинитись в ній. Забуваючи про все інше. Забуваючи про інших. Забуваючи навіть про себе.
А це вже недобре. Бог чітко наказав нам любити ближнього, як самого себе. Тобто – себе в першу чергу! Бо,як можемо подбати про інших, не вміючи дбати про себе?
І в якийсь момент жінка виснажується. Вичерпується. Хоче щось дати, але не може, бо сама не має. Це може статися з першою дитиною, чи з другою, чи з будь-якою наступною. Але це точно станеться, якщо жінка не вміє подбати про себе в першу чергу.
І тоді, щоб вижити, і щоб вижили її діти, жінка має… віднайти себе. Себе як жінку, як особу. А не лише маму чи дружину (це ролі, які займають більшість часу, зусиль і думок жінки). Я часом думаю, де Я? Хто Я? Намагаюся “знайти себе” в часі повзання по мені менших дітей та “мамання” старших. Це досить складно. Часом потребую навіть відсторонитися від усіх. І розумію, що час на свої потреби, це не егоїзм, не дурна примха, не “гормони грають”, а усвідомлене рішення – не втратити себе. Щоб потім мати, що віддавати іншим.
Цікаво це показано у фільмі “Таллі” (дуже життєвий фільм, рекомендую!) Матері, щоб знайти себе, приходить на допомогу… вона сама… але молодша на 15 років. Наче допомагаючи згадати, хто вона, чим жила і чого прагнула. Наче насправді заповнюючи пустку, звідки жінка черпала, віддаючи іншим…
Знайти себе! Не розчинитися в інших (навіть в дітях)! Це важливо!!! Особливо для дітей, бо вони унаслідують більш здорову модель. Спершу подбати про себе, а потім про інших. І це не егоїзм. Це дорослість з усвідомленою відповідальністю за себе та інших.
